Віталій Нахманович

До питання про національний склад учасників каральних акцій в окупованому Києві у 1941–1943 рр. (тези доповіді)

Ми можемо виокремити два основних періоди (що хронологічно перетинаються) розстрілів у районі Бабиного Яра.

Перший тривав з вересня до середини листопада 1941 р. Розстріли у цей час, головним чином, проводилися мобільними підрозділами. У Києві діяли:

1) Частини зі складу айнзатцгрупи С:

– штаб групи;

– зондеркоманда 4а;

– айнзатцкоманда 5;

– 3-я рота 9-го резервного поліцейського батальйону;

– 3-я рота батальйону військ СС особливого призначення.

2) Частини, підпорядковані головнокомандувачу (вищому фюрерові) СС і поліції «Росія–Південь»:

– поліцейський полк «Південь»:

– штаб полку;

– «штабна рота»;

– 45-й резервний батальйон;

– 303-й батальйон.

3) Крім того, до розстрілів у той чи інший спосіб залучали:

– польову жандармерію;

– частини вермахту;

– підрозділи місцевої «української» поліції.

Найбільшою акцією у цей період став розстріл 33 771 єврея 29–30 вересня 1941 р. Відомі на цей час документи надають можливість наступним чином окреслити участь у ньому різних частин:

– розклеювання об’яв 28 вересня – українська поліція;

– патрулювання міста – 303-й і 45-й поліцейські батальйони;

– оточення – зондеркоманда 4а, українська поліція, польова жандармерія, поліцейський полк «Південь»;

– розстріл – зондеркоманда 4а, 45-й поліцейській батальйон, 3-я рота 9-го резервного поліцейського батальйону, 3-я рота батальйону військ СС особливого призначення, добровольці різних частин;

– збір речей розстріляних – українська поліція.

Паралельно з тим, з середини жовтня 1941 р. до кінця вересня 1943 р. Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів (і поховань), які проводили органи поліції безпеки і СД у щільній співпраці з військовою і цивільною владою Києва.

Ми можемо виокремити три основних етапи регулярних розстрілів у Бабиному Яру.

Перший подовжувався з середини жовтня 1941 р. до весни 1942 р. Він починається на тлі триваючих масових акцій, і в цей час міська військова влада активно залучає для екзекуцій розташовані в Києві підрозділи айнзатцкоманди 5.

Другий етап: кінець зими 1942 р. – середина серпня 1943 р. – самостійна діяльність органів поліції безпеки і СД. До розстрілів спочатку залучають підрозділи поліції охорони порядку, а потім спеціально створену роту СД.

Власне для району Бабиного Яру цей період знаменується діяльністю Сирецького концтабору, створення якого відноситься до квітня–травня 1942 р.

Третій, заключний і найінтенсивніший період регулярних розстрілів у Бабиному Яру проходив на тлі роботи зі знищення трупів, які проводилися у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 р. Роботу вели в’язні Сирецького концтабору, яких було переселено у землянки, розташовані безпосередньо у самому Яру. Концтабір у цей період поступово евакуювали.

Роботи почалися 18 серпня і закінчилися 28 вересня 1943 р. Охорону здійснювала особлива команда 1005-а, укомплектована виключно офіцерським і унтер-офіцерським складом.

У жовтні – на початку листопада 1943 р. в районі Бабиного Яру знову проводила розстріли військова влада Києва.

Найбільш болючим є питання щодо участі у розстрілах українців. Воно має кілька складових:

1) Існує міф про те, що розстріли 29–30 вересня були здійснені за ініціативою та силами Буковинського куреню під наглядом німців. Реально же під час розстрілів українську поліцію в Києві тільки формували і у її складі було лише декілька десятків осіб.

2) Щодо взагалі участі службовців і підрозділів української допоміжної поліції у розстрілах, то час від часу їх залучали для цього німецькі структури. Самостійно проводити розстріли українська поліція права не мала. Разом з тим відомі поодинокі ексцеси в Києві – випадки розправ з євреями місцевих жителів, у т.ч. поліцейських.

3) Питання щодо особистого складу німецьких каральних органів залишається відкритим. Назагал, у них служили фольксдойче і, вірогідно, інші представники місцевого населення.

4) «Українськість» же власне «української поліції» теж є досить умовною. Основу її складали не приїжджі з Заходу націоналісти (яких взагалі було досить небагато), а колишні військовополонені Червоної армії. В подальшому на роботу до поліції йшли і місцеві жителі, в т.ч., наприклад, колишні службовці НКВС. Формально на службу брали виключно українців, але реально служили представники різних національностей.