общественный комитет
для увековечения памяти
жертв бабьего яра
комитет «бабий яр»
Українська  Русская
главная заповедник имена история документы полемика ссылки о нас
ПОЛЕМИКА

Cергій Грабовський

У що виллються роковини Бабиного Яру?

Чим ближчі роковини початку трагедії Бабиного Яру, тим більше виникає запитань стосовно їхнього відзначення і тим більше з’являється чуток про план урочистостей на пошанування загиблих. Чутки спонукають до того, щоб самозрозуміле почуття скорботи відходило на другий план перед розгубленістю і навіть обуренням. Бо ж ідеться про речі абсурдні та образливі для всіх нас.

Я розумію, що йдеться про дуже тонкі матерії, але гадаю, що як український громадянин, внесений прикрозвісною МАУП до першої десятки «найманців світового сіонізму», в тому числі і за публікації у «Свободі», маю моральне право на такий виступ. Бо ж позиція певних груп «професійних євреїв» щодо вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, як на мене, може спричинити катастрофічні наслідки для справи боротьби з антисемітизмом в Україні.

Ініціативи Вадима Рабиновича і Ко щодо Бабиного Яру я омину увагою — адже цей діяч намагався (і, схоже, ще намагатиметься) побудувати приватний меморіал на купленому ним шматку землі на місці трагедії. А як би зреагували, скажімо, поляки, якби хтось спробував приватизувати частину Освєнциму?..

Та проблема не тільки в ініціативах такого персонажа, як Рабинович. Проблема в тому, що, виявляється, українські громадяни самі нездатні гідним чином ушанувати пам’ять полеглих у Бабиному Ярі, а відтак віддали це право іншим (точніше, інші взяли на себе цю місію, не спитавши нас із вами).

Виявляється, крім Всеукраїнського комітету «Бабин Яр», очолюваного Семеном Глузманом, Іваном Дзюбою та Мирославом Поповичем, куди входять знані вітчизняні інтелектуали, митці, правозахисники — євреї, українці, росіяни, існує ще й Міжнародна меморіальна рада з увічнення пам’яті жертв Голокосту в Україні. І чомусь ця рада, що, зрозуміла річ, складається не з громадян України, оголошує міжнародний архітектурний конкурс на створення «генеральної концепції меморіалу «Бабин Яр». І не просто оголошує конкурс, а й звертається до президентів ряду держав, щоб вони підтримали саме її варіант розв’язання проблеми з меморіалом. Як це назвати, крім як відвертим втручанням у внутрішні справи Української держави? Не має великого значення, чи благородна тут підстава, чи ні. Згадана рада може бути тільки одним із учасників процесу створення меморіалу, але аж ніяк не намагатися щось вирішити за українських громадян, а тим паче щось нав’язати їм за сприяння іноземних політиків.

А ще ця рада виступає з відверто неправдивими заявами. Скажімо, звертається до лідерів держав світу, наголошуючи, що «окончательное решение... было провозглашено в качестве официальной политики нацистской Германии только по отношению к еврейскому народу как к расе». Це неправда! За етнічно-расовою ознакою нацисти винищували і ромів (циган), зробивши врешті-решт виняток лише для кількох груп «аріїзованих» циган Німеччини, перед тим добряче потримавши їх у концтаборах.

Одним із адресатів цього звернення є президент Росії В.Путін, якого згадана рада закликає до того, щоб він використав особистий авторитет, аби «не превратить память о Холокосте в очередной политический фарс». Що це — крайня наївність членів ММР, чи то їхній крайній цинізм, чи то прагнення спровокувати українців на антисемітський виступ? Адже ЧК—ГПУ—НКВД—НКГБ—МГБ—КГБ не тільки впевнено випередили аналогічні нацистські відомства за числом знищених українців; ця організація за кількістю знищених у ХХ столітті євреїв впевнено посідає друге місце після СС—СД—гестапо. В тому числі — і знищених за суто етнічною ознакою. Підполковник КГБ Путін не тільки не визнав злочини відомства, якому склав свого часу присягу (а вона, як кажуть чекісти, складається раз і на все життя), а й прагне максимально обілити його. Що ж, на виборах 1933 року у Німеччині була організація «Євреї-фронтовики за Гітлера». Ці люди вважали, що фюрер своїм авторитетом зупинить хвилю антисемітизму. Але після того, як документально засвідчене потрапляння новітньої російської зброї «Хезболлі», про що не міг не знати Кремль (а я певен, що він навмисно озброює терористів, котрі ведуть війну на знищення Ізраїлю, продовжуючи стару політику КПСС—КГБ), як виглядає плазування ММР перед зазначеним підполковником, до котрого у нормальних українців було, є і буде належне ставлення?

Ну, а заклик до Путіна «обратить внимание на резкий рост антисемитизма и ксенофобии на Украине в последние годы» — це чистісінької води провокація плюс блюзнірство. Хіба ж, повторю це ще раз, не російські більшовики знищили більше українців, ніж німецькі нацисти? Хіба політика Кремля на Північному Кавказі не є злочином проти людства і людяності (що не втомлюється повторювати, скажімо, такий знаний західний інтелектуал, як Андре Глюксман)? Нарешті, хіба у самій Росії антисемітизм і ксенофобія не на порядок (якщо не на кілька порядків) вищі, ніж в Україні?

До речі, 2005 року лідери країн світу, в тому числі Президент України Віктор Ющенко, зібралися в Освєнцимі для вшанування пам’яті жертв Голокосту, і не тільки їх, а всіх жертв нацизму. Так от, сучасні польські дослідники вважають, що з осені 1939-го до літа 1941-го на підрадянській Галичині рідними «органами» підполковника Путіна було знищено приблизно вдвічі більше євреїв, ніж у «генерал-губернаторстві» (тобто Польщі, де був розташований табір смерті Освєнцим) відповідними нацистськими «органами». Відомо, що коли більшовики улітку 1941 року тікали з Західної України, вони вчинили страшну різанину у в’язницях, мордуючи всіх, хто туди потрапив. Менш відомо, що близько 10% закатованих там були євреями, звинуваченими в «антирадянській діяльності». Так що два тоталітаризми були варті один одного — просто нацисти витіснили більшовиків з українських теренів на кілька років, відтак під тиском військових поразок останні змушені були прикинутися юдофілами, а то ще невідомо, хто б вів перед у страшних змаганнях вбивць.

...А тим часом одна чутка обганяє іншу. Що розпланував усі траурні урочистості у Києві президент Російського єврейського конгресу В’ячеслав Кантор. Що саме його команда з Москви розсилала запрошення лідерам держав світу приїхати наприкінці вересня до Києва і що за гроші українських платників податків нам привезуть московських акторів, які розкажуть киянам про трагедію Бабиного Яру. Що московська команда вирішуватиме, кому з українських достойників (йдеться не про етнічне походження, а про громадянство) надавати слово на жалобній церемонії. І так далі.

Боюся, що чимало з цих чуток мають під собою дуже реальний грунт. Боюся, що чимало з того, що зараз робиться навколо пам’яті жертв Бабиного Яру, додає радості ідеологам маупівського кола та значній частині «професійних українців». А відтак розростається український антисемітизм, що грунтується не лише на маячні та брехні російських чорносотенців минулого і сучасного (своїх ідей там майже немає), не тільки на переспівуванні нацистських міфів, а й на певних фактах — звісно, спотворених і перекручених. І не в останню чергу — на діях певних груп «професійних євреїв».

...Американський єврей Теодор Кауфман улітку 1941 року випустив книгу «Німеччина мусить загинути». У ній він вимагав після перемоги над Німеччиною стерилізувати всіх солдатів вермахту, а потім і всіх німців з тим, щоб звільнити територію для заселення сусідніми народами. Кауфман був не божевільним з вулиці, а президентом Американського союзу за мир і діячем рекламного бізнесу. Нацисти друкували фрагменти із книги Кауфмана у «Фьолькішер Беобахтер» та брошурах і розказували, до чого дійшли євреї. А потім улаштували Бабин Яр. Звичайно, вони б усе одно знайшли той чи інший спосіб «остаточного розв’язання єврейського питання». Але ж як допомогли нацистам Кауфман і Ко!..




Интернет-версия книги «Бабий Яр: человек, власть, история»

Деятельность Комитета «Бабий Яр»



BESTHOSTING
хостинг на серверах
в Україні, США та Німеччині.
Домен БЕЗКОШТОВНО!
Наш баннер

© Общественный комитет «Бабий Яр», 2007-2019
Generated by
Alex:DB:Manager