общественный комитет
для увековечения памяти
жертв бабьего яра
комитет «бабий яр»
Українська  Русская
главная заповедник имена история документы полемика ссылки о нас
ПОЛЕМИКА

Ярослава Музиченко

Бабин Яр без цвинтаря

Без цензури. – 2006. – Верес.

На 27 вересня призначено Міжнародний форум пам’яті жертв Бабиного Яру, приурочений до 65-річчя трагедії. Форум готується без широкої громадської дискусії і без участі вітчизняних дослідників Голокосту й музейників. Тим часом у Бабиному Яру заплановане нове будівництво. У будь-якому куточку світу освічені люди знають назву »Бабин Яр». Утім в Україні ця велика могила так і не проголошена державним історико-культурним заповідником, отже, її межі офіційно не затверджені. Може тому охочим до будівництва лідерам, що мають доступ до ЗМІ й владних кабінетів, так легко маніпулювати страшним символом?

І КОМУНІСТ ПОКАЗУЄ РУКОЮ...

«Кожен автобус, що під’їздив до Бабиного Яру, прослуховував співробітник КДБ, – згадує кінець 1970-х років доктор історичних наук Фелікс Левітас. – Я кілька днів чергував біля Яру і бачив, що тільки-но під’їжджав автобус, один з кадебістів підходив і уважно слухав, про що говорив екскурсовод. Слово «єврей» дозволялося вжити один раз. Обов’язково треба було наголосити, що центральною фігурою пам’ятника є комуніст». Цей пам’ятник, який нічого не промовляв про те, що насправді сталося в Бабиному Яру, встановили аж 1976 року – через 35 років після трагедії. Хоча першу постанову «Про спорудження монументального пам’ятника на території Бабиного Яру», прийняли ще 13 березня 1945 року. У 1965 році, напередодні 25-річчя трагедії, оголосили конкурс на кращий проект меморіалу. Планувалося, що частину Бабиного Яру, яка збереглася, перетворять на заповідне місце, де не ступатиме нога людини. Буде трава, червоні маки і тиша. Проект реалізовувати не стали. Невдовзі на розі вулиць Дорогожицької і Коротченка люди «самочинно» поклали камінь в пам’ять про розстріляних євреїв. Щороку 29 вересня туди сходилися родичі загиблих, дисиденти, молодь. Їх розганяли, били. Влада вирішила засипати урочище, збудувати парк і житловий масив. На шматку Яру, що залишився незабудованим, встановили великий пам’ятник «радянським військовополоненим».

1992 року виконком Київської міськради прийняв чергове рішення про відкриття у Києві музею Бабиного Яру. Проте ні місця, ні коштів на його спорудження виділено не було. Але в Музеї історії Києві було створено відділ Бабиного Яру, науковці якого упродовж 15 років працювали майже як спеціалізований науковий інститут. Починаючи з 1991 року, в Яру стали з’являтися нові різноманітні пам’ятники. Але державним історико-культурним заповідником цю територію не визнано і досі.

Чому й сьогодні так багато спекуляцій на темі цієї трагедії? «Пам’ятаю рік 1967-й, коли вчителька російської літератури принесла журнал з потрясаючим твором Анатолія Кузнєцова «Бабий Яр», – згадує доктор історичних наук Фелікс Левітас. – Але хтось поскаржився на вчительку, мовляв, замість уроку вона читає про євреїв. Вона отримала догану від директора, і сказала, що зробила помилку, що взагалі-то, Кузнєцов – антирадянщик». Талановитий автор висловив у своєму романі приховану в секретних архівах правду про перші тижні нацистської окупації в Києві, зокрема, про підрив енкаведистами Хрещатика і реакцію на це гітлерівців. «На цій центральній вулиці Києва жили всуціль партійні працівники, чекісти, відомі актори, і всі вони, звісно, виїхали, – писав Анатолій Кузнєцов. – Найбільш зловісний аспект Хрещатика: озлити німців для того, щоб вони зняли чисті пальчатка в поводженні з народом. Держбезпека СРСР провокувала німців на безпощадність. Благо, в безпощадності вони були хорошими учнями. І німці на це клюнули. Свою відповідь на Хрещатик вони обнародували теж через п’ять днів, а саме 29 вересня 1941 року».

Нацисти на всіх окупованих землях докладали чимало зусиль, аби загітувати в помічники місцеве населення. Берлінське прес-бюро видавало спеціальний антисемітський бюлетень Ostraum-Frtikeldienst для газет, що виходили на захоплених теренах. В Україні німці демонстративно розкривали свіжі ями, наповнені трупами розстріляних енкаведистами «неблагонадійних». Українці знали: ті, хто віддавав накази стріляти в їхніх родичів і друзів, у перші дні війни виїхали в глибокий тил. У гітлерівському донесенні з Києва у жовтні 1941 року зазначалося, що «для репресій проти євреїв українському населенню бракує як верховодів, так і духовного запалу».

ПАМ’ЯТЬ ПОТРІБНА ЖИВИМ?

15 червня 1993 року з трибуни Верховної Ради України голова парламенту Ізраїлю Шевах Вайс звинуватив увесь український народ «в обслуговуванні нацистської машини знищення людей». 22 січня 2001 року президент Ізраїлю Моше Кацав під час свого офіційного візиту в Україну спитав у Бабиному Яру: «І що тепер думають ті народи, представники яких брали участь у знищенні євреїв?», прозоро натякаючи на «титульну націю». Можливо, працівники секретаріату цих державних діячів не попередили їх, що український народ у роки ІІ світової війни втратив близько 12 мільйонів життів (дві третини з них – мирні мешканці), а в попередні роки Голодомору й терору проти інтелігенції, влаштованих більшовицькою владою, зменшився ще на понад 10 мільйонів людей.

Понад три роки тому у Києві розгорівся міжнародний скандал довкола запланованого будівництва в Бабиному Яру єврейського общинного центру «Спадщина» (на американські кошти). Громадськість не хотіла будівлі з автостоянкою, театром і танцювальними залами на місці масових розстрілів, отож для прибічників будівництва (які виступали нібито від імені усіх київських євреїв) виглядала «недоброзичливцями». Антисемітами було оголошено навіть деяких єврейських лідерів.

Президент Віктор Ющенко вперше на державному рівні поставив питання про створення меморіального комплексіу в пам’ять про Голокост. У січні 2005 року, на відзначенні 60-ї річниці визволення Аушвіцу він заявив, що Голодомор і Голокост разом забрали 15 мільйонів життів. «Цей біль я відчуваю сьогодні, але він лікує, – сказав Президент. – Я хотів би розділити його з моїми співвітчизниками й усіма людьми на Землі, тому що тільки він може дати мудрість і зачинити двері, за якими – дорога до пекла». Тим часом київська влада, яка, не зволікаючи, дала дозвіл на будівництво в охоронному ландшафті общинного центру, ніяк не може затвердити на теренах наймасовішої братської могили межі державного історико-культурного заповідника. Розпорядження Президента, згідно з яким Кабміну пропонувалось «розглянути до 15 жовтня 2005 року питання щодо створення в установленому порядку Державного історико-культурного заповідника «Бабин Яр» було видано ще 23 вересня минулого року. А розпродаж кладовища триває. Нещодавно шматок меморіальної землі придбав фонд «Бабин Яр» під керівництвом президента Єврейської ради України Вадима Рабиновича. Там планується збудувати приватний заклад.

ФОРУМ (НЕ)ПОРОЗУМІННЯ

Майже чотири роки тому у Києві було створено Громадський комітет «Бабин Яр» (співголови – академіки Іван Дзюба та Мирослав Попович, правозахисник Семен Глузман). Відомі українські і єврейські вчені, митці та громадські діячі об’єдналися задля простої мети: створення на місці масових страт державного історико-меморіального заповідника та відкриття державного музею Бабиного Яру.

Здавалося б, слушний привід для цього – відзначення 56-річчя трагедії і приурочений до цієї дати Міжнародний форум пам’яті жертв Бабиного Яру, запланований на 27 вересня. Однак, як зазначається у заяві Громадського комітету, «Уряд і Секретаріат Президента... фактично відсторонюються від прийняття відповідальних рішень. Це проявляється у тому, що замість обговорення з громадськістю концепції і плану заходів, все планування було віддано на власний розсуд двох осіб: російського-швейцарського бізнесмена і єврейського діяча В’ячеслава Кантора і українського єврейського діяча Іллі Левітаса». Ілля Левітас, голова Єврейської ради України, був одним з найактивніших ідеологів побудови центру «Спадщина», і тепер «обґрунтовує» ідею вже нового будівництва на місці розстрілів. У плані заходів до річниці трагедії Бабиного Яру не враховано пропозиції жодних наукових і громадських інституцій.

Громадський комітет «Бабин Яр» (до оргкомітету якого входять, зокрема, президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, політолог Микола Рябчук, редактор журналу «Ї» Тарас Возняк, директор Інституту релігії і суспільства Українського католицького університету Мирослав Маринович, письменник Андрій Курков, історик Віталій Нахманович), розглядає Бабин Яр як загальноукраїнський символ Голокосту і нацистського терору взагалі. Саме цей комітет три роки тому вперше поставив питання про створення державного заповідника. Комітет співпрацює з багатьма громадськими організаціями та науковими інституціями і вимагає, щоб вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру було, нарешті, переведене зі сфери інтересу винятково національно-культурних товариств до загальноукраїнського статусу. Громадські авторитети закликають відокремити вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру від швидкоплинних політичних інтересів окремих партій. Вчені нагадують, що прийняттю будь-яких рішень стосовно увічнення пам’яті жертв має передувати їх обговорення в колі істориків, соціологів, психологів, етнополітологів. Адже гості-організатори акцій з близького й далекого зарубіжжя приїдуть і поїдуть, а нам, громадянам України, залишатися жити разом, бажано в порозумінні й мирі.

ДОВІДКА

В історії українського і світового єврейства Бабин Яр вважається символом початку Голокосту (грецьке слово «голокост» означає «всеспалення») у Європі. У Бабиному Яру залишився прах понад 100 тисяч людей: євреїв, українців, поляків, росіян, циган; підпільників-комуністів, військовополонених Сирецького табору смерті, священиків, членів Організації українських націоналістів, заручників, що платили життям за ті чи інші акції партизанів. Є свідчення, що в 1933 році в Бабиному Яру ховали жертви Голодомору, а в 1937 році – жертви політичних розстрілів.




Интернет-версия книги «Бабий Яр: человек, власть, история»

Деятельность Комитета «Бабий Яр»



BESTHOSTING
хостинг на серверах
в Україні, США та Німеччині.
Домен БЕЗКОШТОВНО!
Наш баннер

© Общественный комитет «Бабий Яр», 2007-2019
Generated by
Alex:DB:Manager