Олег Синельников

Документ проти міфу. Трагедія Бабиного Яру очима людини, влади, історії

Неймовірно, але факт: понад шість десятиліть минуло від часу трагедії у Бабиному Яру, але й досі не з’явилося комплексних, цілісних, побудованих на достовірному матеріалі досліджень часу, обставин і топографії розстрілів гітлерівцями населення Києва в Бабиному Яру. Незнання правди й напівправда під личиною правди про трагедію закономірно породжують численні міфи. Вочевидь, настав час сказати правду про те, що ж сталося на тодішній околиці Києва в період із 1941 по 1943 рік.

Цьому нелегкому завданню прислужився нещодавно виданий перший том праці колективу київських істориків та журналістів «Бабин Яр: людина, влада, історія. Документи і матеріали у 5 кн. Кн. 1. Історична топографія. Хронологія подій» (К.: Зовнішторгвидав, 2004). Як пише в передмові до видання відомий правозахисник, співголова громадського комітету «Бабин Яр» Семен Глузман, читачеві запропоновано «перше професійне мультидисциплінарне дослідження трагедії Бабиного Яру». На підставі аналізу архівних матеріалів, які вперше вводяться у науковий обіг (95% текстових матеріалів публікуються вперше, також уперше вийшов друком єдиний корпус фото- й картографічних документів), розпочато спроби зібрати докупи розрізнені фрагменти, щоб одержати достовірну картину того, що відбувалося в районі Сирцю у роки воєнного лихоліття.

Це видання відкриває серію книжок, присвячених комплексному висвітленню подій, що відбулися в Бабиному Яру в середині XX століття. Упорядники тому — Тетяна Євстаф’єва та Віталій Нахманович — згрупували представлені у фундаментальному томі документи в чотири розділи: Сирець, Лук’янівка і Бабин Яр у першій половині XX століття, розстріли та поховання в Бабиному Яру в роки Другої світової війни, Сирецький концентраційний табір, Бабин Яр у другій половині XX століття.

Повертаючись до теми Бабиного Яру, «суспільна свідомість зіштовхується з необхідністю узгодження цілої низки історичних міфів та політичних парадигм, що виливаються в... інколи прямо протилежне ставлення до почилих тут жертв», — пише в одній із глав книжки історик і громадський діяч В.Нахманович. Після Другої світової війни були спроби увічнити пам’ять про загиблих тут євреїв, але з початком кампанії державного антисемітизму в Радянському Союзі на цьому було поставлено хрест. Більше того, влада намагалася взагалі стерти пам’ять про Бабин Яр, що призвело до ще однієї трагедії — Куренівської. Потім було вирішено створити пам’ятник, який акцентував би увагу лише на долі розстріляних тут радянських військовополонених і учасників комуністичного підпілля, зовсім несправедливо ігноруючи інші жертви. У незалежній Україні окремі групи й організації намагалися увічнити «свою» пам’ять.

Однак історична правда, на думку авторів книги, полягає в розумінні того факту, що трагедія Бабиного Яру — це переплетіння трагічних сторінок єврейської історії, історії розстрілів українських патріотів, знищення фашистами циган, масових убивств пацієнтів Павлівської лікарні... Нарешті, це трагедія багатьох сотень киян, яких розстрілювали на околиці міста без будь-якого приводу — інколи цілими родинами.

Праця «Бабин Яр: людина, влада, історія» — це спроба осмислення трагедії як загального лиха, без поділу на національні, релігійні чи будь-які інші групи. Перший крок на шляху до Правди — уточнення топографії району та місць розстрілів у 1941—43 рр. — зроблено в першій книжці циклу «Бабин Яр». Попереду — продовження роботи з переосмислення подій у Бабиному Яру в контексті неупередженого погляду на історію Києва, України, СРСР, починаючи з другої чверті XX століття.

Зазначимо, що на суд вимогливого читача винесено плід співпраці представників громадських і державних організацій. Серед видавців першого тому запланованого п’ятитомного циклу — Громадський комітет «Бабин Яр», Держкомітет України у справах національностей і міграції, Держкомітет архівів України, Служба безпеки України, Національна бібліотека імені В.Вернадського, Музей історії Києва, Український центр вивчення історії Холокосту. Серед членів редакційної ради — такі наукові авторитети, як академіки Іван Дзюба, Мирослав Попович. У редакційній колегії представлені визначні вітчизняні історики.

Автори й упорядники сподіваються, що виконана ними робота допоможе не лише розробити концепцію Національного меморіалу «Бабин Яр», а й знайти вихід із глухого кута накопичених історичних образ, сприятиме кристалізації єдиної національної ідеї України.