...Суто практична робота з підготовки персональних списків загиблих також вимагала науково-аналітичного підходу, а саме: дотримуватися періодизації бойових дій, оцінки операцій, складу бойових сил, класифікації втрат.
Перші три томи «Книги пам’яті України – місто-героя Київ» було видано протягом 1994-1995 років. Упорядники Т.М. Коцюба, Г.В. Куральов, І.В. Туз, відповідальний за випуск О.І. Гаврило, наукові редактори О.В. Вишневська. О.В. Любонько провели значну роботу зі складання алфавітних списків полеглих – понад 60 тис. осіб.
Після виходу Книги до редакції стали надходили численні заявки з проханням надіслати відповідний том. Водночас виявляли нові й нові прізвища полеглих, які не увійшли до виданих томів. А таких виявилося понад 10 тис. персоналій.
Вивчення додаткових джерел суттєво доповнило відомості про полеглих. Наприклад, у першому тому на сторінці 750 вказано: «Іванов Євген Михайлович. Боєць підпільної організації. Загинув, травень 1943 р.». Йдеться про старшого лейтенанта Є.М. Іванова, який захищав рідний Київ. Поранений у ногу, виснажений, він не зміг вирватися з оточення. У грудні 1941 р. створив і очолив підпільну групу. В умовах окупації підпільники збирали до партизанів зброю, розповсюджували повідомлення Радінформбюро, допомагали людям уникнути вивезення до Німеччини. У травні 1943 р. 37-річного керівника групи схопили гестапівці й розстріляли у Бабиному Яру. В той же час наказом НКВС УРСР ще 2 квітня 1942 р. старшого лейтенанта Є.М. Іванова було виключено зі списків особливого складу як такого, що пропав безвісті.
Подібних прикладів чимало. Готуючи заключний том, автори ретельно вивчали людські долі. Знайдено доцільним розмістити поіменно списки – мартиролог за системою: меморіальний комплекс «Пар Вічної Слави»; воїни Червоної армії, які загинули (померли від ран) у боях за Київ; воїни-кияни, що загинули (пропали безвісті) на фронтах війни; підпільники та партизани Києва, які загинули під час окупації; втрати військовополонених; список загиблих, складений за заявами рідних і близьких; додаткових список за матеріалами, що надійшли після підготовки книги до друку.
Дається трактовка поняття «загинув у бою» і «пропав безвісти». Зазначимо, що «пропалі безвісти» – це переважно жертви концтаборів військовополонених, які гинули мученицькою смертю. Не залишилося після них могил, а якщо вони й є, то не завжди вдається виявити, хто саме там похований. Маючи на увазі, що кількість тих, хто пропав безвісти, істотно перевищує чисельність загиблих, стане зрозумілим, скільки киян ніколи не дізнаються про долю своїх родичів і близьких.
Кожний із вісімдесяти тисяч, занесених до «Книги Пам’яті України – місто-герой Київ», не піднесений до належного рівня оцінки діянь і подвигу. Замість нього тепер говорять скупі архівні повідомлення: «загинув у бою», «пропав безвісти». Інколи інформацію доповнюють представлення до посмертних нагород, деякі відомості з історичної та мемуарної літератури, спогади бойових побратимів.
Надзвичайно важко пошуковцям і працівникам архівів установлювати долю, місце загибелі та поховання воїнів, які вели бої в оточенні. У таких частинах та з’єднаннях документи, як правило, знищувались і повідомлення про полеглих до адресатів не доходили.
Облік втрат ускладнила тимчасова окупація Києва, коли природно, військкомати не діяли, а поштове листування припинилося. Необхідні матеріали стали накопичуватися тільки після визволення міста...