Здобутки наукової редакції «Книга Пам’яті України – місто-герой Київ» за 15 років її діяльності досить вагомі. На час створення редакції (1989 р.) було відоме лише одне друковане видання про втрати – «Книга-меморіал воїнів, які загинули при захисті Батьківщини у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. і поховані на київських кладовищах» (К., 1979). До Книги внесено прізвища 8 721 радянського, 41 польського, 16 чехословацьких воїнів. Узагальнених даних про втрати киян на фронтах війни та в тилу на той час опрацьовано ще не було.
Станом на 1 січня 2005 р. встановлено, що насправді кількість похованих у межах Києва більша майже вдвічі і становить майже 15 тис. осіб. Неймовірно! Війна завершилась 60 років тому, і таке зростання? Та йдеться не про зростання, а про наведення порядку в обліку поховань. Першою це питання порушила секція «Згадаймо всіх поіменно» при республіканському Товаристві охорони пам’яток історії та культури під керівництвом підполковника запасу Г.В. Куральова (керівник товариства Ю.М. Радченко). В 1987–1993 рр. дослідники секції працювали в архівах Москви, Подольська, Ленінграда і створили картотеку на понад 12 тисяч похованих на кладовищах міста, провели перевірку на кладовищах і таким чином повернули понад 3 тисячі прізвищ загиблих воїнів. Пізніше спільними зусиллями наукової редакції Книги Пам’яті, військкоматів, головного управління ритуальних послуг м. Києва проведено значну роботу, яка й привела до таких конкретних результатів.
На 8 столичних кладовищах (Звіринецьке, Солом’янське, Лук’янівське військове, Пуща-Водицьке, Байкове, Дарницьке, Куренівське, Старообрядницьке) в 2001 році обладнано нові меморіальні дільниці «Повернуті імена».
За розпорядженням київського міського голови виготовлено поліровані гранітні плити, на які нанесено понад 3 тис. прізвищ воїнів, останки яких покояться на цих кладовищах, але на могилах вони не були позначені.
Найдостовірнішим джерелом інформації завжди були і залишаються державні архіви. Група дослідників Книги Пам’яті працює там постійно. Інтерес викликають архіви державних та громадських музеїв, домашні архіви, документальна та мемуарна література, свідчення бойових побратимів і місцевих жителів. Останнім часом звернено увагу на регіональні Книги Пам’яті. Додатково виявлено імена понад 600 киян, загиблих на фронтах війни. Разом з тим значно поповнилися поіменні списки загиблих з інших регіонів України, похованих на київських кладовищах.
Збільшення сталося також за рахунок приміської території, що увійшла до адміністративних меж Києва (Троєщина, Вигурівщина, Жуляни).
Власне киян, які знайшли вічний спочинок у рідному місті, – 1 568. Інші – некияни.
Нині в м. Києві військові дільниці обладнано на 16 кладовищах (з 26-ти). Упорядковано також 6 окремих братських могил.
Територіальна громада мешканців масиву Нивки у лютому 2004 р. прийняла рішення про впорядкування зруйнованого колишнього Дехтярівського кладовища й оголошення його пам’ятним місцем війни. На кладовищі покояться: родина Прохора Кузьменка – депутата Київської обласної ради депутатів трудящих (5 осіб), розстріляна фашистами 1941 р., троє священнослужителів, закатованих гестапівцями у перші дні окупації, підпільник В.М. Карпович та 11 воїнів 1-ї Чехословацької окремої бригади, загиблих при визволенні Києва в 1943 р. (безіменні). На кошти громади кладовище впорядковано, встановлено пам’ятний камінь та хрест.
На сьогодні залишились не увічненими 1 425 воїнів, останки яких виявлено на міських кладовищах уже після відкриття меморіальних дільниць, та 72 на братських могилах Пріорки, Борщагівки, ст. Дарниця, Новобіличів. Не позначено також місце масових розстрілів та поховання радянських військовополонених на території Флорівського монастиря.
Нижче подаються поіменні списки безповоротних втрат киян за категоріями, виявлені за останні три роки. Загальна кількість увічнених в даному томі понад 16 500 прізвищ.
Військовополонені // Там само. - С. 141-174.
