громадський комітет
для вшанування пам'яті
жертв бабиного яру
комітет «бабин яр»
Українська  Русская
головна заповідник імена історія документи полеміка посилання про нас
ПОЛЕМІКА

Рав Азріель Хайкін

Треба навчати, як любити іншого

23 вересня за юдейським календарем настане 5767 рік. Цього дня відзначається свято Рош га-Шана, тобто початок року, коли на Небесному суді вирішується, якою буде доля всього сущого в наступному році. Єврейські мудреці розповідають, що коли Бог захотів створити світ, прийшла Істина і сказала: «Не треба. У тому світі буде тільки неправда. Люди недобрі, весь час брехатимуть». А Доброта сказала, що світ створити треба. Бо люди любитимуть одне одного, допомагатимуть. Отож у Судний день Всевишній дивиться на світ, який створив, і міркує: «Чи добре вийшло, чи це треба знищити?». Якщо бачить, що люди чинять добро, Він задоволений і дає благословення. Всевишній записує до Книги життя імена тих, кому призначено жити, і викреслює тих, хто має вмерти. І тільки на десятий день, у Йом Кіпур (День каяття), остаточно затверджує вирок. Бо чекає: може, хтось із грішників розкається.

Ще одна назва свята початку року — День пам'яті. Адже це не просто «новий рік», а день творення людства. Як пояснюють богослови, це привід кожному проаналізувати свій життєвий шлях і, загалом, поміркувати над всесвітньою історією. Вважається, що 65 років тому нацисти приурочили знищення київських євреїв у Бабиному Яру до свята Йом Кіпур. Нацистам здавалося, що вони вже можуть виносити вирок цілому народові й усьому людству. Як зберегти, не спотворивши, пам'ять про цю трагедію і зробити її уроком для людства — наша розмова з головним рабином України Азріелем Хайкіним.

— Рав Азріель, які є традиції увіковічення пам'яті про полеглих у єврейського народу?

— Ми згадуємо своїх загиблих щонайменше кілька разів упродовж року. Згадуємо наших предків, родичів, які вже не з нами. Ми віримо, що людина — це не тільки тіло, а й душа. Душі продовжують жити і знають про те, що відбувається тут. Душі задоволені, коли діти, онуки згадують про них. Потрібно знати імена померлих. Але це не завжди можливо, коли йдеться про Голокост.

— Яким ви бачите впорядкування місць пам'яті в Україні, пов'язаних із Голокостом? Там потрібно щось будувати чи, можливо, слід залишити ці місця такими, як вони є?

— Повинні бути пам'ятники, щоб люди приходили і показували їх дітям. От як на площі в Києві є пам'ятник Богдану Хмельницькому. І ми кажемо дітям, що це був гетьман козацький, воював за Україну. І є пам'ятник Тарасові Шевченку, який творив українську літературу. Пам'ятники допомагають не забувати історії. Геноцид — це не тільки єврейська проблема. Сьогодні — проти євреїв, завтра — проти циган, післязавтра ще проти когось. Геноцид був у Біафрі, в Уганді, був Голодомор в Україні. Людина не повинна забувати минулого, своїх батьків. Якщо забуває, то вона хвора, є таке захворювання — синдром Альцгеймера. Ми повинні пам'ятати Голокост і все, що з нами відбулося, це частина нашої історії, загалом історії людства. Та я вважаю, що потрібно вкладати зусилля не так у минуле, як у майбутнє. Головне — це як жити сьогодні, як виховати дітей.

— У Бабиному Яру, що став братською могилою для понад 100 тисяч людей, постійно хочуть щось будувати. Тепер ось збираються розмістити приватний музей...

— За останніми новинами, це вже не музей. Невідомо що. Кажуть, що тільки пам'ятник. На мою думку, там має бути державний меморіальний заповідник.

— Дуже часто, коли йдеться про масові вбивства, кажуть: «Це ніколи не повинно повторитися». Але й сьогодні, у нас на очах, хвилями наростає несприйняття інших націй, інших релігій. Яким чином можна справді винести урок із трагедії?

— Для мене це дуже просто. Недостатньо тільки говорити: «Це не повинно повторитися». Потрібно щось зробити. І найперше — потрібно навчати дітей, молодь не тільки того, «що є погано», а що є добре. Треба навчати, як любити іншого, як його терпіти. Щоб люди стали простішими у стосунках один з одним. Тоді не буде Голокосту.

ДОСЬЄ «УМ»

Азріель Хайкін народився 1930 року. Його батько, родом із Чернігівщини, був репресований радянською владою за релігійні переконання і висланий до концтабору. Після ІІ Світової війни Азріель Хайкін переїхав до Польщі, згодом до Німеччини і США, де навчався у знаному єврейському вищому релігійному університеті «Томхей Тмімім». Під час канікул відвідував єврейські громади в різних куточках США з метою створення освітніх установ. Перший рабинський ступінь отримав у 1954 році. У 1955 році, в 25-річному віці, став суддею в рабинському суді. Того ж року посів пост головного інспектора єврейських шкіл у Марокко. З 1959-го упродовж 10 років був рабином єврейської громади Копенгагена (Данія). З 1968 року працює у Брюсселі. З демократизацією країн колишнього «соцтабору» часто відвідував СРСР. У вересні 2003 року на Другому з'їзді рабинів України р. Азріеля Хайкіна обрали головним рабином України.






Діяльність Комітету «Бабин Яр»



BESTHOSTING
хостинг на серверах
в Україні, США та Німеччині.
Домен БЕЗКОШТОВНО!
Наш баннер

© Громадський комітет «Бабин Яр», 2007-2024
Generated by
Alex:DB:Manager